Чи можна принизити жінок «рівністю» з чоловіками?

 
 

Чи можна принизити жінок «рівністю» з чоловіками?




У СВЯТА — ЧАСТО ВИЩЕ ЗА ЧОЛОВІКІВ. ЩОДЕННО — ТРОХИ МЕНШ «РІВНІ»


В. Довженко зазначила, що на нинішній сесії українська делегація трималася «гідно» і, за її словами, було пророблено чималу роботу з ліквідації гендерної нерівності. Зокрема, у звіті було відзначено, що за цей період дані питання нарешті сформульовані на законодавчому рівні: створено координаційну аналітичну рада з гендерних питань при Комітеті у справах сім’ї та молоді, реформовано парламентський комітет з питань охорони здоров’я, материнства і дитинства. А стаття 24-а вітчизняної Конституції, що передбачає створення рівних прав і можливостей для чоловіків і жінок, дозволяє і надалі розробляти недискримінаційне законодавство. Існує також ідея створити окремий гендерний комітет в уряді, який би цілком сприяв впровадженню гендерних принципів у всі законодавчі акти. Між іншим, зі слів В. Довженко, в окремих країнах при кожному міністерстві є фахівець, який стежить за тим, щоб у «свіжих» законах гендерний чинник був присутній.

Так що, згідно зі звітом, справи українських жінок покращуються. Падає «крива» абортів: минулого року їх зробили «всього» 408 тис. Аналіз ринку праці показав, що тепер серед зареєстрованих безробітних чисельність жінок становить менше 50%. При цьому депутатів-жінок у місцевих органах влади у деяких районах — більше половини. Новий Кримінальний кодекс дозволяє жертвам сексуального рабства чи «просто» насильства набагато ефективніше притягувати своїх «гнобителів» до відповідальності. Щоправда, зі слів В. Довженко, у житті все далеко не так оптимістично. Ті ж аборти залишаються поки «найпопулярнішим» способом регуляції народжуваності. Що стосується насильства, говорить вона, то поки що ще жодна жертва з власної ініціативи через суд свої проблеми не вирішила. На фоні збільшення кількості районних «депутатш», чинник жіночої присутності у вищих структурах влади значно знизився. Вирішити це питання могло б квотування — тимчасова норма, настійно рекомендована світовою спільнотою країнам з економікою, що розвивається. Проте далі розмов про переваги цього способу справа поки не доходить. Зберігається прихована дискримінація: середня зарплата жінок становить 73% від чоловічої, оскільки переважно працівники-жінки «сконцентровані» у низькооплачуваних галузях. Невеликий статистичний приклад: з одного боку, в державних органах виконавчої влади чоловіків і жінок працює приблизно порівну. Однак детальний аналіз показує, що понад 70% жінок є службовцями найнижчого рангу і тільки 6% — найвищого.

І все ж той факт, що гендерну проблему нарешті помітили на державному рівні та вирішили її принаймні законодавчо, є безсумнівно позитивним. Наскільки ефективно питання вирішать у реальності, залежить від самих жінок. Тим більше, що статистика свідчить про безперечне зростання жіночої активності: у країні діє 35 всеукраїнських і міжнародних організацій жінок, понад двісті обласних та декілька тисяч районних — філіали всеукраїнських і «своїх», створених на місцях. Про те, наскільки конструктивною є їхня діяльність, «День» спробував з’ясувати у експертів.

КОМЕНТАРI

Микола СЛЮСАРЕВСЬКИЙ, директор Інституту соціальної і політичної психології АПН України:

— Жіночий рух в Україні, як і профспілковий, і молодіжний, дуже заполітизований. І, відповідно, дещо роз’єднаний. Часто ці організації є філіалами політичних партій, що породжує протистояння, конфлікти і не сприяє консолідації. Однак варто зазначити, що честь жіночому руху робить те, що це протистояння у порівнянні з іншими організаціями менш виражене і знаходиться у латентному стані. І, думаю, що ті завдання, які ставить кожна конкретна жіноча організація, вирішуються ефективно. А тих, кому їхня діяльність здається декларативною, я хотів би застерегти від максималістських підходів. Якщо збирається якийсь форум, зовсім необов’язково відразу приймати ряд рішень та здійснювати який- небудь переворот.

Не поділяючи крайнощів феміністичного напрямку, хочу зазначити, що жіночі організації є чудовим прикладом самоорганізації суспільства, це реальні паростки громадянського суспільства. Хоч загострення гендерного питання як в Україні, так і у всьому світі, на мій погляд, присутнє. Причому воно досить штучне. Однак будь-яке загострення певною мірою симптоматичне — це сигнал, реакція на те, що в суспільстві не все гаразд. Інша річ, що ця реакція не завжди буває адекватною. Пригадую факт часів моєї молодості: американські жінки начебто добилися рівноправності у всіх сферах — крім права служити у винищувальній авіації. Мені здається, це вже перегин, маніфестація. Я прихильник тієї позиції, що не можна принижувати жінок подібною «рівністю» з чоловіками. За подібної «зрівнялівки» суспільство багато втрачає. Однак ми ще повинні реалізувати гендерний чинник на цивілізованому рівні у багатьох сферах життя нашого суспільства. Наприклад, нам явно не вистачає присутності жінок у парламенті. Але тільки не методом квотування, який мені особисто дуже нагадує рознарядку радянських часів.

Світлана ОКСАМИТНА, завiдувачка кафедри соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія»:

— В Україні існує дуже багато жіночих громадських організацій. Але масовими (з погляду членства та участі у їхній діяльності жінок) вони не є. За даними соціологічних опитувань, на початок 2002 р. тільки близько 15% жінок брало участь у діяльності будь-яких громадських організацій в Україні, включаючи політичні, професійні, релігійні, благодійницькі та інші. Очевидно, у власне жіночих організаціях бере участь набагато менша кількість жінок. Наскільки мені відомо, жіночі організації наполегливо відмовляються визнавати себе феміністичними, негативно ставлячись до самого поняття фемінізму. Кількість жіночих організацій поки що не переростає у якість, і говорити про становлення в Україні жіночого руху як впливової суспільної та політичної сили ми не можемо. Мені здається, що більшість жіночих організацій, за рідкісним винятком наукових чи освітніх гендерних центрів, спрямовують свою діяльність на вирішення побутових повсякденних проблем, які традиційно вважаються чомусь виключно жіночими. Це проблеми, пов’язані з охороною материнства, дитинства, здоров’ям, допомогою дітям-інвалідам, малозабезпеченим, самотнім матерям і т.п. Тобто основні зусилля спрямовані на ніби покращання повсякденного життя жінок — передусім матерів, вихователів, Берегинь, у чому й бачаться основні соціальні ролі та обов’язки жінок. Але зробити це, як мені здається, неможливо без публічного обговорення і практичної зміни більш глобальних речей. Наприклад, статус жінок в українському суспільстві загалом, включаючи їхні позиції на ринку праці і в сфері прийняття рішень, у тому числі й на найвищому політичному рівні, чи істотна невідповідність між освітнім рівнем чоловіків і жінок, і тими можливостями для роботи і самореалізації у всіх сферах, які вони реально (а не декларативно) мають. Безсумнівно, це чудово, якщо якій-небудь конкретній сім’ї, жінці, дитячому будинку надають допомогу, але чи змінить це загалом становище жінок у суспільстві? До таких глобальних проблем, які практично не зачіпаються жіночими організаціями, я віднесла би, як загальнодержавну, проблему гендерного виховання й освіти, рівень оплати праці у так званих «жіночих» галузях економіки, як, наприклад, середня освіта, охорона здоров’я, соціальне забезпечення, обслуговування і т. д. Або рівень допомоги з догляду за дитиною, яку державу пропонує жінці та на яку можна абияк прожити три дні, але не 30 днів. У нашій країні взагалі не ухвалено закон про гендерну рівність. Ви чули коли-небудь, щоб які-небудь жіночі організації лобіювали прийняття такого закону чи розгорнули у ЗМІ кампанію на його підтримку? У законодавстві країни немає статті про домашнє насильство, включаючи згвалтування. Існує стаття про сексуальні домагання, і це чудово, але чи цікавився хто-небудь, чи працює вона так, як виписано в законі? Нещодавно відбулися парламентські вибори, і ми спостерігаємо повну відсутність навіть обговорення проблеми участі жінок у роботі органів законодавчої влади з боку жіночих організацій, обговорення того, як формуються партійні списки і чому у них розумні, освічені та досвідчені (як про них прийнято говорити на урочистих зборах) жінки майже відсутні на початку та у першій половині списків.

Наталія МЕЛЬНИК, «День»
№107, субота, 15 червня 2002


Создан 01 фев 2008



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником